Існує велика загроза сприймати острах Господній викривлено. Тоді чеснота, яка є початком мудрості (Прип 9,10), перетворюється на Дамоклів меч, а справедливий у Своєму милосерді й милосердний у Своїй справедливості Господь – на жорстокого тирана.
Особливо обережно треба прищеплювати острах Господній дітям. Буває дуже зручно тримати дитину в послусі, лякаючи богом, який надзирає за кожним її кроком і при найменшому переступі карає. А якщо і в самих батьків віра ще не до кінця дозріла, якщо з дитинства за їхньою спиною все ще стоїть караючий і забороняючий найкращі речі бог, то вийде переконливо, ефективно для ситуації тут і тепер та з непередбачуваними наслідками в майбутньому.
Дитина, яка зазвичай сприймає Бога серйозно, перестане вередувати, відмовиться від морозива в холодну погоду чи від небезпечної мандрівки до захаращеного металобрухтом гаража, але в дорослому віці відмовлятиметься від ризикованих шляхетних справ. Стане «лукавим слугою й лінивим» (Мт 25,26), який боїться пана, бо знає його жорстоким, таким, що «пожинає, де не сіяв, і визбирує, де не розсипав» (пор. Мт 25,24), тож змарнує свій талант закопаним у землю. Боячись вчинити гріх, не чинитиме нічого. Ні злого, ні доброго. Такий слуга відкине будь-які зусилля, працю, ризик, поступ, відкине дар, вкладений Творцем в кожного з нас для примноження добра у світі, відкине врешті-решт Самого Бога. Того Справжнього, Живого, Всюдисущого, Люблячого і Справедливого. А залишатиметься в полоні жорстокого, заздрісного, караючого наглядача, образ якого йому необачно прищепили в дитинстві.
І, можливо, виконає докладно всі приписи, аби його не прогнівити, проте залишатиметься безплідною смоковницею (Мт 21,18-19), на якій крім листя виконаних з ляку діл, нічого не буде. Залишатиметься тим, до кого Господь скаже: «Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх» (Од 3,16) і вкину в темряву кромішню (пор. Мт 25,30). Тож наздожене його те, чого він боявся, з протилежного боку – не за діла, а за бездіяльність. Не за те, що скоїв гріх, а за те, що закрився на Божу любов і відмовився від Його запрошення творити добро.
Справжній же острах Господній полягає в іншому. Полягає в тверезому усвідомленні того, ким є ми, а ким є Бог. В усвідомленні справжнього покликання кожної людини.
Він не має нічого спільного з панікою, невротичним страхом, який паралізує і не дозволяє діяти. Навпаки, людина, сповнена цією чеснотою, має ненависть до зла (пор. Прип 8,13), найвище благо вбачає в Богові, усвідомлює свою неміч і Його безумовну любов, а тому свобідно з благоговінням схиляється перед Його величчю, служить Йому в страсі й радується у тремтінні (пор. Пс 2,11), а не складає рук, аби не брати до них нічого тяжкого, і не отруює завчасно свого життя очікуванням неминучої кари.
